Буремний перевал

Вона починає із сироти. Старий містер Ерншо повертається пішки з Ліверпуля не з обіцяними гостинцями, а з брудним, мовчазним темноволосим хлопчам — і родина розколюється тієї ж миті. Це хлоп'я — Гіткліф, якого зненавидів Кетрінин брат Гіндлі й від якого невіддільна сама Кетрін; її зв'язок із ним такий несамовитий, що змушує її сказати: Неллі, я і є Гіткліф! Те, на що обертається ця любов, коли між ними стають гордість та світські розрахунки, і є рушієм усього, що розгортається далі поміж двома домівками й двома поколіннями.

Емілі Бронте пише про пристрасть і жорстокість на одному подиху, дозволяючи буревіям пустища та його рідкісним ніжним ранкам віддзеркалювати людей, які цим краєм проходять. Гіткліф похмурніє й плете інтриги; Кетрін палає; Неллі спостерігає. А Локвуд, який зізнається, що надто щедро наділяє інших власними рисами, зовсім не той надійний оповідач, яким себе вважає. У підсумку це трагедія, розказана зсередини оселі, населеної привидами, — чесна щодо того, як далеко любов здатна зайти в руйнуванні.