Життя й дивовижні пригоди Робінзона Крузо

Далі йде терпляча праця людини, що відбудовує життя з уламків. Робінзон перевозить із розбитого судна інструменти й порох, зводить укріплене житло, приручає дику козу, вирізьблює календар на стовпі й веде облік своїх нещасть проти своїх милостей. Хвороба й моторошний сон обертають його до Біблії, якою він доти нехтував, і книга стежить за цією внутрішньою переміною так само пильно, як і за спорудженням стін. А потім, одного полудня на знайомому березі, самотній слід ноги на піску спиняє його там, де він стоїть.

П'ятниця — бранець, якого Крузо рятує й починає любити як товариша, майже як рідного, — приносить в оповідь тепло. Їхні непевні уроки мови й віри дарують книзі найкращі її повороти, зокрема просте, невідпорне запитання учня: чому Бог не вбити диявол, щоб він більше не робити зле? Дефо дозволяє гаданому дикунові переважити свого вчителя в міркуванні, а Крузо — визнати, коли той несправедливо осудив друга.

Розказана простою мовою, що зважує кожну втрату й кожен порятунок, це оповідь про неспокійного чоловіка, якого перетворили двадцять вісім років на безлюдному острові. Яке ж дивне плетиво Провидіння — життя людини! — дивується Крузо, і цей подив вистражданий, дошка по врятованій дошці, молитва по тяжко здобутій молитві.