Король Артур і лицарі Круглого столу

Меч чекає в камені перед собором Святого Павла, і його обіцянка проста: Хто вийме цей меч із каменя, той народжений законним королем Англії. Хлопець, якого потайки виховав сер Ектор, витягає його так, наче то дрібниця. З цього тихого дива постає корона, війна з бунтівними королями і рука, що здіймається з осяяного місяцем озера, аби подати Ексалібур. А далі приходять лицарі, що заповнюють Круглий стіл: Пеллінор, який гониться за своїм химерним звіром, бідолашний Балін, чий проклятий меч приносить погибель, і Ланселот, названий найкращим лицарем у світі.

Проза береже свою давню врочисту музику — архаїчну й статечну, — рухаючись крізь турніри й дива, повалених велетнів і двори, зібрані в усій пишноті. Та під обладунками струмує простіша мудрість. Гідність і звитяга виявляються не в багатому вбранні, — каже Балін, — а мужність і правда таяться в серці. Честь, милосердя й любов випробовуються знову і знову, і ніжність ніколи не буває далеко від скорботи.

За всіма своїми битвами це історія, яка знає, чого коштує така слава. Братство, скріплене клятвою й приязню, несе в собі власну загибель — провіщену й неквапну, — і книга вміщує водночас і вершину правління, і тінь, що видовжується над ним. Кожен, хто досі стрічав ці імена лише уривками, знайде їх тут цілими — у тій оповіді, що їх усіх і сформувала.