Роздуми

Далі книга стає ранковою вправою, яка готує його до зустрічі з важкими людьми й до того, щоб через міркування повернути собі спокій. Вона зважує, чи є смерть злом, і вирішує, що ні, — вона лише таїна природи, як і народження. З розкошів здираються облесливі назви, оголюючи мертву рибу й виноградний сік під ними, а розум натомість затримується на буденних речах: тріщинах, що розходяться на випеченому хлібі, стиглих смоквах, які розтріскуються, сонячному промінні, що пробивається крізь щілину в темну кімнату. Проза рухається короткими, обміркованими кроками, афористична й самозакличлива, — це людина, яка вмовляє власну душу до спокою.

Під усім цим тече незмінне memento mori — переліки цілителів, завойовників і філософів, які всі досягли того самого берега. Ти зійшов на корабель, ти проплив, а тепер дістався берега — тож сходь. Проте ця настанова ніколи не буває холодною. Вона наполягає, що самі речі не торкаються душі, що розум здатен обернути будь-яку перешкоду на щось корисне, що спокій доступний навіть тілу, роздертому дикими звірами, якщо судження всередині лишається вільним.

Тут на нас чекає розум за роботою в реальному часі, імператор, який виписує настанови, потрібні, вочевидь, насамперед йому самому. Майже дві тисячі років по тому ці двері відчиняються так само, як відчинялися для їхнього автора щоранку.