Мобі Дік

Судно зветься «Пекод»: його борти оздоблені зубами кашалота, стерно вирізане з китової щелепи — корабель, що скидається на трофей того полювання, яке має намір продовжувати. Спершу капітан не виходить зі своєї каюти. Коли Ахав нарешті з'являється — бронзоволиций, на кістяній нозі, з багряним шрамом, що збігає по ньому, наче слід блискавки на дереві, — він скликає команду на корму, прибиває до щогли золотий дублон і спрямовує всю подорож на білого кита, що забрав його ногу. Мелвілл змальовує його як людину, нездатну тішитися красою, яка бачить усі видимі речі картонними масками й прагне пробити їх наскрізь.

Навколо цієї непохитної мети збираються незворушний Стабб зі своєю люлькою, побожний Старбак, що наважується сперечатися й не може вирватися, і юнга Піп, одного разу покинутий у відкритому морі й повернутий із нього провидцем і безумцем. Оповідь часто спиняється: щоб зважити жах білизни в кожній цивілізації, яку тільки може назвати Ізмаїл, щоб перетворити навігацію і теорію ймовірностей на роздуми про власне «я» та одержимість. Крізь цей морок пронизано незворушний гумор, а під філософією рівно жевріє готичне передчуття біди.

Це морська гонитва, що раз у раз розкривається назустріч питанням, більшим за будь-яке полювання. Переслідування всеохопне — і воно має намір забрати із собою геть усе.