Життя Олауди Еквіано

Книжка перетинає три континенти й ніде надовго не затримується. Дитину проти волі перейменовують на Ґуставуса Вассу, віддають на службу у флот, навчають читати, проводять крізь битви, арктичну кригу й порти Вест-Індії. Є тут капітан Паскаль, який купує його, а згодом без попередження продає, і купець-квакер Роберт Кінг, який поводиться з ним по-людськи; згодом з’являється Джон Анніс, вільна людина, яку автор разом із Ґранвілем Шарпом намагається врятувати. І крізь усе це проходить перелік буденної жорстокості — залізний намордник, що замикає жінці рота, докладний реєстр лещат для пальців і кайданів, — викладений просто, як свідчення.

Еквіано пише як свідок, як моральний прохач і як душа, що шукає власного спокою. О ви, християни лише на словах! — волає він, — хіба не міг би африканець запитати вас: чи цього навчив вас ваш Бог? Тут є обурення, і побожність, і хлоп’яча ніжність, яка ніколи не полишає дорослого чоловіка. Він потроху підраховує свої дрібні оборудки, припадає вухом до книжок, сподіваючись, що вони озвуться, і врешті сягає чогось більшого за власну свободу.

Ця свобода, коли вона нарешті приходить, варта того, щоб про неї прочитати: гроші в руці, серце, що калатає, ноги, окрилені радістю. А те, що лежить за нею, і те, як він розпоряджається голосом, якому не судилося вціліти, — і є ті двері, які ця книжка тримає відчиненими.