Веселі пригоди Робіна Гуда

Найбільша втіха тут — зустрічі. Робін наздоганяє семифутового велетня на вузькому містку й програє йому удар за ударом, летить у струмок під вибухи реготу, а тоді запрошує його до себе й хрестить Малим Джоном у жартівливому обряді з елем. Є тут Ноттінгемський шериф, вічно невдоволений і вічно обхитрований. Є сам Робін, обшарпаний і одноокий, у червоному вбранні, що розколює стрілу суперника перед притихлим натовпом просто в шерифа під носом. А ще є Аллан е Дейл, засмучений менестрель, чия балада впаде на бенкет і змусить його замовкнути, і Чернець Так під своєю вербою, з м'ясним пирогом на колінах, що потягує мальвазію й нетерпляче чекає нагоди схрестити мечі.

Говард Пайл веде оповідь старовинною, плинною мовою, повною жартів, переодягань і сурмових покликів, що викликають прихованих людей із зеленого лісу. Тон її — шахраюватий і щиросердий, а пригода зіткана з осяяних вогнищем бенкетів під могутнім дубом, зухвалих визволень і відданості друзів, які перемагають одне одного й саме за це одне одного люблять.

Під веселощами тече тихіша течія: кодекс честі, братство, життя на власних умовах серед вільного лісу. Я належатиму лише собі, — каже Робін, — і жоден чоловік у всій веселій Англії не буде мені паном. Чого це коштує й до чого приводить — те знає лише Шервуд, аж доки читач сам не ступить під його віти.