Біле Ікло
Читайте Біле Ікло автора Джек Лондон у двомовному виданні англійська–українська — адаптоване читання з паралельним текстом і озвучкою. Доступно на рівнях CEFR A2, B1, B2 і C2.
Про цю книжку
Двоє чоловіків тягнуть труну засніженою Північчю на санчатах із березової кори; набоїв обмаль, а щоночі їх оточують блискучі очі, що зависли в темряві на межі багаття. Вовчиця з дивною рудуватою шерстю спокійно вибігає на слід позаду них, вдивляється в них із тугою, породженою голодом, лютою, як її власні ікла
, і зникає тієї ж миті, щойно піднімається рушниця. Саме так Джек Лондон розпочинає Біле Ікло: сама Пуща постає як жива присутність, як древній закон, що прагне знищити будь-який рух, бо життя для Пущі — це образа.
Доступні видання
Прочитати уривок
Dark spruce forest stood on both sides of the frozen river.
Темний ялиновий ліс стояв по обидва боки замерзлої річки.
A recent wind had blown the white frost off the trees.
Нещодавно вітер здув білий іній з дерев.
Now they seemed to lean toward each other, black and frightening, in the fading light.
Тепер вони ніби хилилися одне до одного, чорні й страшні, у згасаючому світлі дня.
A huge silence covered the land.
Величезна тиша вкривала землю.
The land itself was empty, dead and still.
Сама земля була порожня, мертва й нерухома.
It was so cold and lonely that it did not even feel sad.
Було так холодно й самотньо, що там не відчувалося навіть суму.
There was something like laughter in it, but it was worse than any sadness.
У ній було щось схоже на сміх, але це було гірше за будь-який смуток.