Оповіді про простір і час

П'ять оповідей несуть уяву далеко. Велика біла зоря палає над лондонським світанком, а натовп радісно вигукує: Вона яскравішає! А потім шепіт з обсерваторії обертає ту радість на жах: Вона наближається. П'ятдесят тисяч років тому прудконога Юдена тікає від свого племені й від жаху лісової тіні, а юнак Уг-ломі, приречений на смерть, навпомацки прокладає шлях до першої сокири на держаку. Далеко попереду, у Лондоні рухомих вулиць і сліпучих реклам, доглядач злітної платформи на ім'я Дентон втрачає кохану через жорстокість гіпнотизера. А скептичний обиватель, Джордж Мак-Віртер Фотерінгей, виявляє, що може творити дива самою лише силою волі.

Веллс пише крізь неозорі простори часу, та раз у раз повертається до маленького людського серцебиття всередині космічного. Збірка веде нас крізь світ, що тоне у воді, і крізь принесену хустку — і дає їм однакову вагу. Безсонний математик, обчислюючи кінець, не поступається: Але я тримаю тебе — та й увесь всесвіт, як на те пішло, — у лещатах цього маленького мозку.

Який велетенський всесвіт і якою дрібною видається катастрофа з відстані в кілька мільйонів миль — і як багато все ж важить одна перелякана людина, що вдивляється в кристал чи у зорі. Двері відчинені. Зайдіть і погляньте.