Граф Монте-Крісто

Далі — довге падіння. Заздрісний товариш по службі, закоханий суперник, честолюбний прокурор, який радше поховає невинного, ніж поставить під загрозу власну кар’єру. Кожен грає свою роль, і Дантес зникає в Замку Іф — острівній фортеці, звідки жоден живий не повертається. Там, у темряві, він зустрічає старого абата Фаріа — виснаженого, бородатого, вражаючого своєю вченістю, — який пропонує йому щось небезпечніше за свободу: причину її прагнути й таємницю скарбу, схованого на безлюдному острові.

А тоді роман робить те, на що наважуються небагато: дозволяє скривдженому повернутися. Незмірно збагачений, невпізнанний, він ковзає вітальнями Парижа під іменем, що приходить чуткою раніше, ніж плоттю, — граф Монте-Крісто приводить у рух відплату, вибудувану з терпінням довгих років. Я хочу сам бути Провидінням, — каже він, і весь роман тримається на страшному питанні: чи має на це право бодай хтось.

Це книга чорних морів і осяяних смолоскипами фортець, золота, що сиплеться крізь пальці, наче град, потаємних свідків і діамантів, які прикипають до себе кожен погляд, і повільного, розважливого правосуддя. Так, вона довга — і щедра так, як буває щедрою лише по-справжньому повна історія. Вона дарує читачеві зраду й терпіння, жорстокість і милосердя й тримає їх разом до самісінької останньої сторінки.