Волден

Крізь зміну пір року та буденний клопіт виживання книга підраховує вартість дому аж до половини цента, обробляє мотикою два з половиною акри бобів і вимірює глибину самого ставка. Поряд із цим практичним обліком точиться довга, терпляча роздума про самотність, про читання, про той тихий відчай, який Торо бачить у житті довколишніх людей. Він буває іронічним — купівля обшарпаної халупи обертається на маленьку комедію бідності й власності, — а вже на наступній сторінці ніжним, як тоді, коли лагідний дощ розчиняє його самоту й кожна соснова глиця стає приязною.

Тут є й люди — побачені мигцем і збережені в пам'яті. Веселий, неписьменний дроворуб, чиє вдоволення життям Торо цінує вище за будь-якого вченого гостя. Джон Філд, ірландський наймит, ув'язнений у своїй тяжкій праці, який лише розгублено дивиться на просту арифметику свободи, запропоновану йому в його дірявій хижі. І, зрештою, гагара на ставку — вона сміється, зникає, знову виринає й веде чоловіка за собою в його човні.

Проза лірична й неквапна, вона без напруги переходить від пильного погляду на пісок, що відтає на насипі залізниці, до твердження про устрій цілого живого світу. Деякі її рядки давно пережили той ставок: інший барабанщик, око землі. Тримає все це разом одне просте переконання, підтверджуване з пори в пору: тверда істина існує й винагороджує кожного, хто готовий пройти весь шлях до самого дна, щоб її знайти.