Джек і Джилл

З цієї тиші Луїза Мей Олкотт зводить ціле селище. Джек повільно поправляється в затишних кімнатах своєї матері; Джилл лежить у бідній материній хатинці, і болить їй передусім совість. Між двома домівками кмітливий Френк лаштує на мотузці для білизни телеграф, щоб записки, гостинці й малюнки мандрували туди-сюди, а навколо хворих юрмляться їхні друзі: жвава Моллі Лу, романтична Меррі, милолиций Ед Девлін. Довгий промінь світла тягнеться з великого будинку через темне подвір’я до маленької хатинки — одна оселя пильнує іншу.

Мудра місіс Майнот каже про це найкраще: біль і смуток показують нам, як міцно нас люблять, скільки доброти є на світі й як легко ми можемо ощасливити інших. Різдво перетворює звичайну кімнату на казковий сад із березок і вічнозеленого гілля, за вікном калатають церковні дзвони, і на дітей спадає тиша. Саморобний телефон із натягнутої нитки обертає дитячу сварку на маленький обряд прощення.

Крізь ці сторінки проступає повільна, терпляча праця двох гордих дітей, які вчаться бути хоробрими так, як їм ніколи не доводилося на санчатах. Двері відчинені навстіж у селище, де одужання стає спільною справою для всіх і де прийдешні пори року несуть більше дорослішання, ніж будь-хто з них сподівається.