Казки братів Грімм

Це герої, яких майже кожен пам’ятає бодай наполовину. Шипшинка, що спить сто років за огорожею з тернів, яка поглинула цілий палац. Гензель, що позначає дорогу камінцями, і Гретель, яка рятує їх обох, запросивши відьму показати, як працює її власна піч. Рапунцель, що спускає свої золоті коси. Ільзабіль, жінка рибалки, що бажаннями підноситься від убогої хатини аж до сонця й місяця. І Румпельштільцхен, що пряде цілу ніч і наспівує сам собі: Не здогадається пані ясна, що Румпельштільцхен — то назва моя.

Мова тут проста й неквапна, створена для читання вголос, зі співаночками, що повторюються слово в слово, і приказками, які слухач вивчає й підхоплює. Крізь неї пробігає й справжня темрява — вовк, убраний у бабусин чепчик і вкладений у її ліжко, — а поряд незворушна комічна жилка: четверо підстаркуватих звірів, що видираються одне на одного хисткою вежею, аби наполохати ватагу розбійників, чи карлик, такий розлючений, що тупає ногою просто крізь підлогу.

Під усім цим чаклунством пливе тиха логіка. Дрібна ласка до знехтуваних істот повертається сторицею; дурість виявляється мудрістю в масці; сильних упокорюють, а смиренних підносять. Двері стоять навстіж у ліс, який дуже давно чекає, щоб у нього знову ступили.