Енн із Зелених Дахів

Енн Ширлі дає імена світові, крокуючи крізь нього. Дорога, встелена яблуневим цвітом, стає Білим шляхом зачарування, а звичайнісінький ставок — Озером осяйних вод. Коли бричка звертає за поворот під шатром сніжно-білого цвіту, навіть її невгамовне щебетання стихає перед красою, яку вона називає першим, що годі й уявити прекраснішим. Ця здатність дивуватися і є рушієм цієї книжки, і вона повільно творить свої чари з кожним — гострою на язик сусідкою місіс Рейчел Лінд, темноволосою нерозлучною подругою Діаною Баррі й одним насмішкуватим однокласником, який припускається помилки, назвавши її Морквинкою.

Люсі Мод Монтгомері змальовує Ейвонлі в розкішних, неквапливих деталях: сади, повні півоній і нарцисів, побілена кімнатка у східному піддашші, брунатна сукня з пишними рукавами, про яку мріє кожна дівчинка. Під комедією тече щось ніжне. Рідкі іржаві усмішки Марілли викривають її задовго до того, як вона зможе визнати, чим стала для неї ця дитина, а безсловесна відданість Метью промовляє крізь дрібні жести, яких він ніколи не пояснює.

Але ж бути Енн із Зелених Дахів у мільйон разів приємніше, ніж Енн нізвідки, правда? — питає вона, і в цьому запитанні криється сама суть. Це історія про те, як звичайне місце стає домом, щойно хтось полюбить його настільки, щоб дати ім'я кожному його закутку. Двері відчинені навстіж.