Бембі

Від цього початку Зальтен веде нас крізь ціле життя. Бембі бігає з матір’ю відкритою травою і вперше розмовляє з коником і метеликом. Він знайомиться зі своїми родичами Ґобо та Фаліною, вчиться слухати й нюхати, починає любити нічний ліс та його сов. Але ліс приховує тінь, яку тварини називають лише Ним, і перший погляд Бембі на ту бліду, випрямлену істоту край галявини навчає його страху, що вже ніколи його не полишить. Це був Він, — каже мати, і щось у ньому вже ніколи до кінця не заспокоюється.

Найбільше запам’ятовуються ті, кого він зустрічає на своєму шляху. Фаліна, жвава й задерикувата, яка стає його коханням. Ґобо, боязкий, який довіряє людській доброті й запевняє, що Він не злий. І таємничий сивочолий старий олень, який картає заплакане оленятко й повертається, значно пізніше, коли це найпотрібніше. Довкола них дрібніші створіння пліткують, шукають виправдань і сумують, а пори року стають суворими.

Дитинство, проведене в науці бути самотнім; ніжність і втрата на тлі чогось безглуздого й більшого, ніж може осягнути будь-яка окрема тварина. Ця книжка ніколи не відвертається від горя й ніколи не перестає помічати світло на листі. Відчинені двері в ліс, де звичайне — материн доторк, перший день на луці — бережеться як щось дорогоцінне саме тому, що не може тривати вічно.