Війна світів

Довкола ями збирається натовп, чекаючи людей. Натомість назовні виповзає сірувата лискуча туша з темними очима й звивистими мацаками, і від самого цього видовища люди кидаються врозтіч. А потім озивається тепловий промінь, і мирна делегація зі своїм білим прапором умить перетворюється на вогонь. Далі оповідач тікає через палаючий пустир, ховається в зруйнованому будинку разом зі священником, чия віра розсипається на очах, і зустрічає артилериста, сповненого грандіозних планів. А тим часом у Лондоні його брата підхоплює величезний потік охопленої панікою людності, що спустошує ціле місто.

Веллс пише апокаліпсис із дивним подвійним зором: холодним оком натураліста, що каталогізує анатомію марсіан, і водночас тремтливим оком людини, яка стала, за її ж словами, твариною серед тварин, під марсіанською п'ятою. Почорнілі дороги лежать усипані руїнами, наче Помпеї; алея багряного бур'яну здіймається, мов велетенські краплі крові; охоплений полум'ям панцерник «Дитя грому» врізається в машини, а біженці стежать за цим із моря.

Та в пам'яті лишаються не механізми, а питання, що криються під ними: якою постає людина, коли з неї здирають звичний лад, і чи багато зі світу вона взагалі колись справді тримала у своїх руках. Попри весь свій космічний розмах, історія раз у раз звужується, аж поки все, що було розтрощене й розкрите навстіж, не знаходить спочинок на чомусь малому, людському й ніжному.