Викрадений

Заманений на борт брига «Ковенант», збитий з ніг до безтями й вивезений, щоб бути проданим за океаном, Девід прокидається у світі бурі та грубих людей: холодний капітан Гозісон, зеленоокий другий помічник, добрий лише напідпитку, замордований юнга Ренсом. Аж ось у тумані розчавлюють маленький човен, і його єдиний уцілілий піднімається на борт — гордий якобіт-вигнанець на ім’я Алан Брек Стюарт, що везе гроші своєму засланому ватажкові й носить свою ворожнечу так само відкрито, як і шпагу. Від тієї зустрічі двоє об’єднують свою долю — пліч-о-пліч у задимленій рубці, а потім пішки через Гайленд, з ціною за голову кожного з них.

Стівенсон пише щиро, голосом самого Девіда — хлопця, який пізнає ціну відданості на випалених чорних болотах, серед мертвих ялиць, що стоять, наче скелети, у прихованих клітях, що чіпляються за скелю, мов осине гніздо. Але найбільше тут відчувається поклик дороги і питання про те, кому на ній можна довіряти. Найкраще про це каже Алан: Боятися чогось — і все ж зробити це, — ось що робить чоловіка справді гідним.

Це не лише пригода, а й дружба — двоє неймовірних супутників, один кмітливий і відчайдушний, другий упертий і принциповий, поєднані попри прірву політики й вдачі. Куди прямує Девід і чого така дружба зрештою вимагає від обох, — двері до цього тут залишено відчиненими.